Солерон табл.100мг №30

***
І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
СОЛЕРОН

Торговое название
СОЛЕРОН

Международное название
Міжнародна непатентована назва:
Amisulpride

Латинское название
SOLERONE

Общая характеристика
Склад:
діюча речовина:
амісульприд;
1 таблетка містить амісульприду 100 мг або 200 мг;
допоміжні речовини:
лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Форма выпуска
Форма випуску:
Таблетки 100 мг № 10, № 30
Таблетки 200 мг № 10, № 30

Фармгруппа
Фармакотерапевтична група.
Антипсихотичні засоби.
Код АТС N05A L05.

Фармакологические свойства
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Амісульприд селективно, з високою спорідненістю зв'язується з субтипами D2/D3 дофамінергічних рецепторів. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну, гістаміну, з адренергічними і холінергічними рецепторами.
При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює переважно антипсихотичну дію амісульприду.
У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D2/D3–рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.
У контрольованому (з галоперидолом) подвійному сліпому клінічному дослідженні за участю хворих на гостру шизофренію амісульприд достовірно полегшував вираженість вторинних негативних симптомів захворювання значно більшою мірою, ніж галоперидол.
Після прийому амісульприду відзначається два абсорбційних піки: один досягається швидко, через годину після введення дози, а інший – між 3-ю і 4-ю годиною після прийому. Концентрація в плазмі становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг.
Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг. Оскільки зв’язування з білками плазми є низьким (16%), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна.

Фармакокинетика
Фармакокінетика.
Абсолютна біодоступність становить 48%. Амісульприд слабо метаболізує в організмі: ідентифіковані два інактивних метаболіти, що становлять приблизно 4% від введеної дози. Кумуляції амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. Період напіввиведення амісульприду дорівнює приблизно 12 годинам після перорального прийому.
Амісульприд виводиться незміненим із сечею. Після внутрішньовенного введення 50% дози виділяється із сечею, причому 90% цієї кількості виводиться протягом перших 24 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 20 л/год або 330 мл/хв.
Багата вуглеводами їжа (що містить до 68% рідини) достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), Tmax (час досягнення максимальної концентрації) і Cmax (максимальна концентрація) амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після приймання жирної їжі.
У зв’язку з тим, що амісульприд слабо підлягає метаболізму, немає необхідності знижувати дозу Солерону для пацієнтів з порушенням функції печінки.
Період напіввиведення у пацієнтів з нирковою недостатністю не змінюється, але загальний кліренс зменшується в 2,5 – 3 рази. AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірній недостатності – майже в десять разів. Проте практичний досвід застосування препарату обмежений, і немає результатів із застосування доз, що перевищують 50 мг.
Амісульприд слабо підлягає діалізу.

Показания к применению
Показання.
Лікування психозів, особливо гострих або хронічних шизофренічних порушень, що супроводжуються позитивними симптомами (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення) і/або негативними симптомами (наприклад, афективна тупість, відсутність емоційності та уникання спілкування), в тому числі у пацієнтів з переважно негативною симптоматикою.

Способ применения и дозы
Спосіб застосування та дози.
Застосовують дорослим та дітям віком від 15 років внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.
Якщо добова доза не перевищує 400 мг, препарат слід приймати один раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.
Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендована доза становить від 50 (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг на добу.
Для пацієнтів зі змішаними негативними та позитивними симптомами дози необхідно підбирати таким чином, щоб забезпечити максимальний контроль позитивних симптомів, тобто 400 – 800 мг на добу. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.
При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400 – 800 мг, максимальна добова доза – не більше 1200 мг. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.
Ниркова недостатність. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 30–60 мл/хв добову дозу необхідно знизити наполовину, а при нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 10–30 мл/хв – до третини.
Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушеннях функції печінки непотрібно.
Значна частина хворих на шизофренічні порушення змушена приймати препарат постійно, щоб уникнути загострень. Тривалість лікування, підбір дози та величина підтримуючої дози встановлюються індивідуально.

Побочные эффекты
Побічні реакції.
З боку нервової системи:
часто - безсоння, тривога, ажитація, екстрапірамідні симптоми (тремор, артеріальна гіпертензія, гіперсалівація, акатизія, гіпокінезія). Інтенсивність цих симптомів звичайно помірна, вони частково оборотні без відміни Солерону при призначенні антихолінергічної антипаркінсонічної терапії. Частота розвитку екстрапірамідних симптомів залежить від дози препарату та дуже низька у хворих, які приймають препарат у дозі 50 – 300 мг на добу для усунення переважно негативних симптомів;
рідко - сонливість вдень;
дуже рідко - гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм). Цей стан є оборотним і не потребує відміни Солерону завдяки застосуванню антихолінергічних антипаркінсонічних засобів; пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами переважно язика і/або мімічних м’язів обличчя, розвивається звичайно при тривалому застосуванні препарату (антихолінергічні антипаркінсонічні засоби при цьому неефективні, вони можуть спричиняти погіршення стану); судоми; злоякісний нейролептичний синдром.
Ендокринні порушення: часто – оборотне підвищення рівня пролактину в сироватці крові (проходить після відміни препарату), яке може викликати галакторею, аменорею, гінекомастію, нагрубання молочних залоз, імпотенцію та фригідність; збільшення маси тіла.
З боку травного тракту: рідко – запор, нудота, блювання, сухість у роті.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – артеріальна гіпотензія і брадикардія, збільшення інтервалу QТ на ЕКГ; у поодиноких випадках – шлуночкова тахіаритмія типу мерехтіння-тріпотіння.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності ферментів печінки, особливо трансаміназ.
З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції.

Противопоказания
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату. Діагностована або підозрювана феохромоцитома. Діагностовані або підозрювані пролактинзалежні пухлини, наприклад, пролактинома гіпофіза та рак молочних залоз. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 10 мл/хв). Одночасне застосування із сультопридом і дофамінергічними агоністами, такими як амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін, крім хворих на хворобу Паркінсона (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Уроджена галактоземія, синдром порушення абсорбції глюкози або галактози, дефіцит лактази (через вміст у складі препарату лактози). Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протипоказані комбінації.
Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – за винятком застосування у хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. При екстрапірамідному синдромі, спричиненому нейролептиками, замість дофамінергічних агоністів рекомендується застосовувати антихолінергічні препарати.
Сультоприд (бензамідний нейролептик) – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння.
Не рекомендуються комбінації.
Лікарські засоби, які можуть спричиняти тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння:
антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) та інші препарати, такі як бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньовенний еритроміцин, мізоластин, внутрішньовенний вінкамін, галофантрин, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, пентамідин, внутрішньовенний спіраміцин, – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. По можливості слід відмінити препарати, які спричиняють тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння. Якщо такої комбінації препаратів уникнути не вдається, до початку лікування необхідно перевірити інтервал QТ на ЕКГ, лікування проводити під контролем ЕКГ.
Алкоголь – посилення седативного ефекту нейролептиків і зниження пильності. Необхідно уникати вживання алкоголю та застосування ліків, що містять алкоголь, під час лікування Солероном.
Леводопа – взаємний антагонізм дії леводопи та нейролептиків. Для лікування хворих на хворобу Паркінсона рекомендується застосовувати мінімальні ефективні дози обох препаратів.
Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – які застосовують для лікування хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. Агоністи дофамінергічних рецепторів можуть спричиняти або посилювати психотичні порушення. Якщо лікування нейролептиками необхідно хворому на хворобу Паркінсона, який приймає дофамінергічний препарат, дозу його слід поступово знизити до повної відміни (раптова відміна може призвести до розвитку злоякісного нейролептичного синдрому).
Комбінації, що потребують обережного застосування.
Препарати, які спричиняють брадикардію (блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем, верапаміл; бета-блокатори, крім соталолу; клонідин, гуанфацин; мефлохін; препарати наперстянки, інгібітори холінестерази: донезпепзил, ривастигмін, такрин, амбемоніум, галантамін, піридостигмін, неостигмін), підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Необхідний клінічний і ЕКГ-контроль.
Препарати, які можуть спричиняти гіпокаліємію (діуретики, що виводять калій, стимулювальні проносні, внутрішньовенний амфотерицин В, глюкокортикоїди, тетракосактид, підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Гіпокаліємію необхідно скоригувати до початку застосування препарату. Потрібен контроль електролітного балансу, ЕКГ, стану хворого.
Комбінації, які слід брати до уваги.
Антигіпертензивні препарати (всі) – адитивна дія, підвищення ризику розвитку постуральної гіпотензії.
Інші засоби, що чинять депресивну дію на ЦНС: похідні морфіну; барбітурати; бензодіазепіни та інші анксіолітики; снодійні препарати; седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін); блокатори Н1-рецепторів із седативною дією; антигіпертензивні засоби центральної дії; нейролептики; баклофен; талідомід, пізотифен – посилення центральної депресії, порушення пильності та швидкості реакції.
Бета-блокатори при серцевій недостатності: бісопролол, карведилол, метопролол – судинорозширювальна дія, ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивний ефект).

Передозировка
Передозування.
Можливе посилення відомих фармакологічних ефектів препарату, таких як сонливість, седативний ефект, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні симптоми; кома. Специфічний антидот амісульприду невідомий.
При гострому передозуванні показані підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо контроль ЕКГ до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним.

Особенности применения
Особливості застосування.
Солерон слід застосовувати тільки в тому випадку, коли не можна уникнути нейролептичної терапії.
Як і при застосуванні інших нейролептиків, можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому, який характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази в крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи Солерон, необхідно відмінити.
Солерон може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QТ на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тріпотіння. Ризик появи серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку уродженого або набутого довгого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТ).
Якщо клінічна ситуація дозволяє, до застосування препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія нижче 55 уд./хв, гіпокаліємія, уроджений подовжений інтервал QТ,
одночасне заcтосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (< 55 уд./хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QТ. Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.
Солерон може знижувати судомний поріг, тому протягом усього курсу лікування препаратом необхідне особливе спостереження за пацієнтами із судомами в анамнезі.
Пацієнтам літнього віку препарат необхідно призначати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту.
Необхідно з особливою обережністю застосовувати препарат при хворобі Паркінсона.
Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Препарат може спричиняти сонливість, внаслідок чого здатність керувати транспортними засобами або виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги, може бути ослаблена.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Безпека застосування Солерону вагітними не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується.
Не відомо, чи проникає амісульприд у грудне молоко, тому годування груддю протипоказане.
Діти.
Безпека та ефективність застосування препарату для лікування дітей віком до 15 років не встановлена.

Условия и сроки хранения
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 ?С .

Условия отпуска
Умови відпуску:
за рецептом

Упаковка
Упаковка.
По 10 таблеток у блістерах; по 1 або 3 блістери у пачках картонних.

Производитель и его адрес
Виробник, країна:
ТОВ "Фарма Старт", м. Київ, Україна