Вазар Н табл.п/о 320/25мг №30

***
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВАЗАР Н

Торговое название
ВАЗАР Н

Латинское название
VASAR Н

Общая характеристика
Склад:
діючі речовини:
valsartan (N-(1-оксипентил)-N-[[2-(1Н-тетразол-5-іл)феніл] фенілметил]-L-валін), гідрохлортіазид;
1 таблетка містить валсартану 320 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг або валсартану 320 мг, гідрохлортіазиду 25 мг;
допоміжні речовини:
целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, повідон К29-К32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Оболонка таблетки: 320/12,5 мг: Opadry рожевий II 85G34643.
Оболонка таблетки: 320/25 мг: Opadry жовтий II 85G32408.

Форма выпуска
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 320 мг/12,5 мг № 30
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 320 мг/25 мг № 30

Фармгруппа
Фармакотерапевтична група.
Комбіновані препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики.
Код АТС С09D A03.

Фармакологические свойства
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Вазар Н є фіксованою комбінацією антагоністу рецепторів ангіотензину ІІ (валсартану) та діуретика (гідрохлортіазиду). Застосування Вазару Н пацієнтам з артеріальною гіпертензією дозволяє досягти значного зниження артеріального тиску, не впливаючи на частоту пульсу.
Валсартан є активним специфічним антагоністом рецепторів до ангіотензину ІІ. Діє вибірково на АТ1 рецептори, що відповідають за ефекти ангіотензину ІІ, не має будь-якої стимулюючої дії на АТ1 рецептор. Спорідненість валсартану до АТ1 рецепторів в 20 000 вища, ніж до АТ2 рецепторів. Валсартан не пригнічує ангіотензин-перетворювальний фермент, що перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ. При застосуванні валсартану виникнення такого побічного ефекту, як кашель, спостерігається значно рідше, тому що валсартан прискорює біотрансформацію брадикініну. Дослідженнями було достовірно підтверджено, що кашель у пацієнтів, які приймали валсартан, виникав значно рідше порівняно з пацієнтами, які застосовували інгібітори АПФ.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком і антигіпертензивним агентом. Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na i Cl. Гідрохлортіазид знижує ниркову реабсорбцію електролітів в дистальному сегменті петлі Генле і підвищує екскрецію натрію, хлору, калію, магнію, бікарбонату і води, підвищує рівень реніну у плазмі крові.
Одночасне застосування валсартану і гідрохлортіазиду спричиняє значно вираженіший гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні цих препаратів в монотерапії. Валсартан протидіє втраті калію, що спричинена гідрохлортіазидом.

Фармакокинетика
Фармакокінетика.
Валсартан. Абсорбція валсартану після перорального застосування є швидкою, хоча кількість препарату, що всмоктується, може коливатись. Середня абсолютна біодоступність для валсартану становить 23 %. У більшості пацієнтів після перорального застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності спостерігається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4 – 6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування максимальний терапевтичний ефект звичайно досягається протягом 2 - 4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.
Фармакокінетика валсартану є лінійною у вивченому діапазоні доз. При повторному призначенні кінетика валсартану не змінюється. При прийомі один раз на добу кумуляція не значна. Концентрація валсартану в плазмі у чоловіків і жінок практично однакова.
Валсартан міцно зв’язується з білками сироватки крові (94 – 97 %), здебільшого з сироватковим альбуміном. Об'єм розподілу становить приблизно 17 л. Кліренс плазми відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год). Кінетика розпаду валсартану - t ? близько 9 годин.
Виводиться валсартан в основному з жовчю та сечею. При нормальній швидкості клубочкової фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс становить приблизно 30 % загального кліренсу плазми. Після перорального застосування 83 % валсартану виводиться з калом і 13 % з сечею, в основному в незміненому вигляді. Гідроксильні метаболіти були ідентифіковані в сироватці на низьких рівнях (менше ніж 10 % від площини під кривою (AUC)). Гідроксиметаболіти, основним з яких є валеріл-4-гідроксивалсартан, є фармакологічно неактивними.
При прийманні валсартану разом з їжею індекс AUC валсартану знижується на 48 %, але через 8 годин після застосування рівень валсартану в плазмі однаковий, незалежно від того, чи приймався препарат одночасно з їжею, чи без неї. Таке зниження показника AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту.
Основні показники максимальної концентрації і часу напіввиведення валсартану у пацієнтів з серцевою недостатністю подібні до відповідних показників у здорових добровольців. Значення AUC і максимальної концентрації (Сmax) для валсартану майже пропорційне дозі в діапазоні клінічного дозування (від 40 до 160 мг двічі на добу). Коефіцієнт накопичення становить приблизно 1,7. Кліренс валсартану після перорального прийому становить 4,5 л/год. Вік не впливає на кліренс валсартану у пацієнтів з серцевою недостатністю.
Особи літнього віку
Дещо вищу (на 35 %) системну тривалість дії валсартану, виміряну за AUC, було виявлено у деяких осіб літнього віку порівняно з молодими особами, проте клінічна значущість цього не була підтверджена. Тому корекція дози для осіб літнього віку не потрібна.
Гідрохлортіазид. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при прийомі внутрішньо становить 60 – 80 %. Початок дії - через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається через 4 години. Препарат діє протягом 6 - 12 годин. Період напіввиведення з плазми крові дорівнює 10 годин. У пацієнтів з порушенням функції нирок період напіввиведення гідрохлортіазиду може бути подовженим. Виведення відбувається з сечею: 95 % дози у незміненому стані і близько 4 % - у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.
При одночасному прийомі гідрохлортіазиду з їжею відмічалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще серце. Діапазон цих змін не значний і не має клінічної значущості.

Показания к применению
Побічні реакції.
Головний біль, запаморочення, назофарингіт, біль у спині, кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, діарея, біль у грудині, біль у кінцівках, кропив’янка та інші форми висипу, втрата апетиту, помірна нудота та блювання, ортостатична гіпотензія, втомлюваність.
Інші побічні явища, які були виявлені з частотою менше 1 %, включали абдомінальний біль, порушення зору, занепокоєння, артралгію, артрити, бронхіти, диспепсію, диспное, безсоння, судоми ніг, часте сечовипускання, тремтіння, висипи, розтягнення і напруження зв’язок, інфекції сечового тракту, вірусні інфекції, набряк, астенію, світлочутливість, запор, діарею, дискомфорт у травному тракті, внутрішньопечінковий холестаз або жовтуху, аритмії, запаморочення, депресію, парестезії, тромбцитопенію (іноді з пурпурою). Не доведено, що ці ефекти мають причинний зв’язок із застосуванням препарату.
Результати післямаркетингових досліджень свідчать про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, висипу, свербежу та інших реакцій гіперчутливості та алергічних реакцій, включаючи сироваткову хворобу і васкуліти (некротичний васкуліт), токсичного епідермального некролізу, шкірних люпус-еритематозні реакцій; депресію кісткового мозку, гемолітичну анемію, реакції гіперчутливості, порушення дихання, включаючи пневмоніт та набряк легень. Повідомлялося про рідкісні випадки порушення функції нирок.

Способ применения и дозы
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначається лікарем. Дозу визначають індивідуально. Пацієнтам, яким для контролю артеріального тиску недостатньо прийому Вазару як монотерапії або Вазару Н у нижчих дозуваннях, призначають Вазар Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг 1 раз на добу перорально, незалежно від прийому їжі. Запивати достатньою кількістю води. Максимальний терапевтичний ефект настає протягом 4 - 8 тижнів лікування.
У випадку, коли монотерапія Вазаром не проводилася, лікування починають з нижчих доз, а потім, у разі необхідності більш сильного зниження артеріального тиску, рекомендується призначати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг. Максимальний терапевтичний ефект настає протягом 2 - 4 тижнів лікування. Достатність дози визначається за терапевтичним ефектом.
Пацієнтам зі слабко чи помірно вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекції дози препарату не потрібно.
Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеня без супутніх явищ холестазу не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг.

Побочные эффекты
Побічні реакції.
Головний біль, запаморочення, назофарингіт, біль у спині, кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, діарея, біль у грудині, біль у кінцівках, кропив’янка та інші форми висипу, втрата апетиту, помірна нудота та блювання, ортостатична гіпотензія, втомлюваність.
Інші побічні явища, які були виявлені з частотою менше 1 %, включали абдомінальний біль, порушення зору, занепокоєння, артралгію, артрити, бронхіти, диспепсію, диспное, безсоння, судоми ніг, часте сечовипускання, тремтіння, висипи, розтягнення і напруження зв’язок, інфекції сечового тракту, вірусні інфекції, набряк, астенію, світлочутливість, запор, діарею, дискомфорт у травному тракті, внутрішньопечінковий холестаз або жовтуху, аритмії, запаморочення, депресію, парестезії, тромбцитопенію (іноді з пурпурою). Не доведено, що ці ефекти мають причинний зв’язок із застосуванням препарату.
Результати післямаркетингових досліджень свідчать про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, висипу, свербежу та інших реакцій гіперчутливості та алергічних реакцій, включаючи сироваткову хворобу і васкуліти (некротичний васкуліт), токсичного епідермального некролізу, шкірних люпус-еритематозні реакцій; депресію кісткового мозку, гемолітичну анемію, реакції гіперчутливості, порушення дихання, включаючи пневмоніт та набряк легень. Повідомлялося про рідкісні випадки порушення функції нирок.

Противопоказания
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до будь-якої речовини препарату.
- Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.
- Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
- Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія.
- Вагітність та годування груддю.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.
При одночасному застосуванні солей калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників солі, що містять калій, або інших лікарських засобів, що можуть спричинити підвищення рівня калію в крові (наприклад, гепарин), необхідно уважно контролювати рівень калію крові.
При одночасному застосуванні Вазару Н з солями літію необхідно контролювати рівень літію крові, так як можливе підвищення рівня літію в крові.
Оскільки до складу Вазару Н входить гідрохлортіазид, потенційно можливі такі лікарські взаємодії:
- тіазиди потенціюють дію курареподібних міорелаксантів;
- можливе зменшення діуретичного і антигіпертензивного ефекту гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з НПЗЗ (наприклад, з ацетилсаліциловою кислотою, індометацином);
- супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності;
- ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному застосуванні салуретиків, кортикостероїдів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G і похідних саліцилової кислоти;
- у разі наявності аритмії серця, спричиненої дигіталісом, при застосуванні тіазидів як побічна дія може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія;
- може виникнути потреба в корекції дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу.
Одночасне застосування тіазидних діуретиків з іншими препаратами може спричинити такі наступні явища:
- збільшення частоти реакцій гіперчутливості до аллопуринолу;
- зростання ризику спричинення небажаних реакцій амантадином;
- посилення гіперкаліємічної дії діазоксиду;
- зменшення виведення нирками цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), що може призвести до потенціювання їх мієлосупресивної дії;
- з вітаміном D або солями кальцію можливе потенціювання підвищення концентрації кальцію в сироватці;
- одночасне призначення циклоспорину та гідрохлортіазиду може підвищити ризик розвитку гіперурикемії і появи симптомів, що нагадують подагру;
- зростає ризик гемолітичної анемії при одночасному застосуванні діуретика і метилдопи.
Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному застосуванні холіноблокаторів (наприклад, атропіну, піперидину), що може бути пов’язано зі зниженням моторної активності і уповільненням випорожнення шлунка.
Колестирамін зменшує всмоктування тіазидних діуретиків.

Передозировка
Передозування.
На сьогодні немає даних щодо передозування валсартану з гідрохлортіазидом, але виражена артеріальна гіпотензія може бути симптомом передозування.
При передозуванні промивають шлунок (якщо препарат був прийнятий недавно). При артеріальній гіпотензії рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину.
Застосування діалізу не є методом вибору через високий ступінь зв’язування валсартану з білками плазми, але гемодіаліз може бути ефективним для виведення гідрохлортіазиду

Особенности применения
Особливості застосування.
Зміна балансу електролітів крові. Валсартан слід з обережністю застосовувати з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, а також з лікарськими засобами, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад, гепарин).
Є дані щодо розвитку гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками, тому під час лікування слід контролювати рівень калію в крові.
При застосуванні тіазидних діуретиків може виникнути гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Тіазидні діуретики стимулюють екскрецію магнію, що може призвести до гіпомагніємії.
Зменшення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) і дефіцит натрію в організмі.
У хворих з вираженим дефіцитом натрію в організмі та/або ОЦК, наприклад, пацієнтів, які застосовують високі дози діуретиків, зрідка, на початку лікування препаратом у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг, може виникнути артеріальна гіпотензія. Перед початком лікування Вазаром Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг необхідно провести корекцію рівня натрію крові та/або об’єму циркулюючої крові, наприклад, шляхом зменшення дози діуретика.
У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти так, щоб ноги були вище тулуба і, за необхідності, почати введення фізіологічного розчину. Після стабілізації тиску лікування Вазаром Н можна продовжити.
Пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або іншими випадками активації ренін-ангіотензин-альдостероронової системи. Вазару Н для цієї категорії пацієнтів у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг застосовувати небажано.
Стеноз ниркової артерії. Безпечність застосування Вазару Н у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії не встановлена.
Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок при кліренсі креатиніну більше ніж 30 мл/хв не потрібно коригувати дозу препарату.
Порушення функції печінки. Пацієнтам з помірним порушенням функції печінки за відсутності явищ холестазу, не рекомендується застосовувати препарат у дозі 320/12,5 мг або 320/25 мг.
Системний червоний вовчак. Є дані, що тіазидні діуретики можуть спричинити загострення системного червоного вовчаку.
Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни у толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, триглициридів і сечової кислоти в сироватці крові.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Водії автотранспортних засобів повинні мати на увазі, що іноді можуть розвинутись запаморочення чи швидка втомлюваність.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Категорія С (перший триместр), категорія D (другий та третій триместр вагітності). Враховуючи механізм дії антагоністів ангіотензину ІІ, ризик для плода не може бути виключений. Вазар Н, як і будь-який інший препарат, що має безпосередній вплив на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), не слід застосовувати в період вагітності і годування груддю. Якщо вагітність виявлена в період лікування, Вазар Н слід відмінити.
Невідомо, чи виділяється валсартан у грудне молоко людини, але в експериментах на щурах валсартан було виявлено в грудному молоці. Тому небажано застосовувати препарат у період годування груддю. За необхідності застосування Вазару Н матерям, які годують груддю, на період лікування годування груддю бажано припинити.
Діти.
Немає клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату дітям віком до 18 років.

Условия и сроки хранения
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ?С. Зберігати в недоступному для дітей місці!
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

Условия отпуска
Умови відпуску:
за рецептом

Упаковка
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Производитель и его адрес
Виробник, країна:
Актавіс Лтд, Мальта