Пренеса табл.8мг №30

***
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Пренеса

Торговое название
ПРЕНЕСА®

Международное название
Міжнародна непатентована назва:
Perindopril

Латинское название
Prenessa

Общая характеристика
Склад:
діюча речовина:
периндоприлу тертбутиламін;
1 таблетка містить 8 мг периндоприлу у вигляді солі терт-бутиламіну;
допоміжні речовини:
кальцію хлорид гексагідрат, лактози моногідрат, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Форма выпуска
Форма випуску:
Таблетки по 8 мг № 30 (10х3), № 60 (10х6), № 90 (10х9) у блістерах

Фармгруппа
Фармакотерапевтична група.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Периндоприл.
Код АТС С09А А04.

Фармакологические свойства
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Периндоприл є інгібітором АПФ ферменту, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. Перетворюючий фермент, або кіназа, є ексопептидазою, яка дозволяє перетворювати ангіотензин I на ангіотензин II, а також спричиняє розпад вазодилататорного агента брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду. Гальмування активності ангіотензинперетворюючого ферменту призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що супроводжується збільшенням активності реніну у плазмі і зменшенням секреції альдостерону. Оскільки ангіотензинперетворюючий фермент блокує брадикінін, гальмування активності цього ферменту призводить до збільшення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи і тим самим - до активації системи простагландинів. Такий механізм сприяє дії інгібіторів АПФ щодо зниження артеріального тиску і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів.
Периндоприл в організмі перетворюється на активний метаболіт - периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють гальмування активності АПФ (у штучних умовах).
Периндоприл виявляє активність при слабкій, помірній і тяжкій артеріальній гіпертензії. Він знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл знижує загальний периферичний опір, що призводить до зменшення системного артеріального тиску. Збільшення периферичного кровообігу відбувається практично без зміни частоти серцевих скорочень. Як правило, відбувається збільшення ниркового кровотоку, при цьому швидкість гломерулярної фільтрації практично не змінюється.
Максимальний гіпотензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового прийому препарату і триває протягом не менше 24 годин. Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів зі зворотною реакцією стабілізація артеріального тиску відбувається в середньому протягом 1 місяця лікування і підтримується без появи тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка, покращує еластичність великих артерій та коригує структурні зміни в артеріолах.
Периндоприл зменшує навантаження на серце шляхом зменшення до- і післянавантаження.
У пацієнтів із серцевою недостатністю знижується тиск наповнення лівого та правого шлуночків, знижується загальний периферичний судинний опір, збільшується серцевий викид та нормалізується серцевий індекс.

Фармакокинетика
Фармакокінетика.
Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години; біодоступність у середньому становить 65-70 %. Приблизно 20 % від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім того, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається протягом 3-4 годин. Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зменшення біодоступності, периндоприл слід засосовувати перорально як разову добову дозу вранці перед прийомом їжі.
Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками є незначним (з ангіотензинперетворюючим ферментом зв’язується менше 30 % периндоприлату), але залежить від концентрації.
Периндоприлат виводиться з сечею, а період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 3-5 годин. Розпад периндоприлату, зв’язаного з ангіотензинперетворюючим ферментом, призводить до збільшення “ефективного” періоду напіввиведення до 25 годин. При багаторазовому введенні препарату стабілізація фармакокінетичних параметрів досягається протягом 4 днів. Після багаторазового прийому не відбувалось накопичення периндоприлу.
У людей літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від виразності порушення (рівень кліренсу креатиніну).
Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.
При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується у 2 рази, проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу препарату можна не змінювати.

Показания к применению
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Серцева недостатність.
Стабільна ішемічна хвороба серця. Для запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів після інфаркту міокарда та/або реваскуляризації.

Способ применения и дозы
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначений дорослим для перорального застосування.
Рекомендується приймати периндоприл один раз на добу вранці перед вживанням їжі.
Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску. При застосуванні препарату у дозі 2 мг або 4 мг рекомендовано призначати периндоприл у відповідному дозуванні.
Артеріальна гіпертензія
Периндоприл може призначатися у монотерапії або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.
Рекомендована початкова доза становить 4 мг один раз на добу, вранці.
Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною артеріальною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою недостатністю або тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через можливість виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендується початкова доза 2 мг, під наглядом лікаря, якщо потрібно – в умовах стаціонару.
Через один місяць лікування доза може бути підвищена до максимальної дози – 8 мг один раз на добу.
На початку терапії периндоприлом можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. При можливості слід припинити застосування діуретика за 2–3 дні до початку лікування периндоприлом.
Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, якщо не можна припиняти застосування діуретиків, лікування периндоприлом слід розпочинати з добової дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дозування периндоприлу має здійснюватись залежно від показників артеріального тиску. За необхідності лікування діуретиками може бути відновлено.
Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг, яка може бути підвищена до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, за необхідності, залежно від функції нирок, до 8 мг.
Серцева недостатність
Лікування периндоприлом, який зазвичай супроводжується засосуванням не калій-зберігаючого діуретика та/або дигоксину, та/або бета-блокатору, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом з рекомендованої початкової дози 2 мг вранці. Через 2 тижні, за умов доброї переносимості, дозу можна підвищити до 4 мг один раз на добу. Дозу підбирають індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта.
Лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю та інших пацієнтів з групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та схильністю до порушень рівня електролітів, пацієнти, що отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазидилататорами) слід починати під ретельним медичним наглядом.
У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, а саме: пацієнтів із дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, пацієнтів з гіповолемією або тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, по можливості, до початку терапії периндоприлом. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію в сироватці слід ретельно контролювати до початку та під час лікування периндоприлом.
Стабільна ішемічна хвороба серця
Початкова доза периндоприлу становить 4 мг один раз на добу, потім через два тижні, за умови гарної переносимості та з урахуванням функції нирок, дозу підвищують до 8 мг один раз на добу.
Пацієнтам літнього віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг один раз на добу протягом одного тижня, протягом наступного тижня – 4 мг один раз на добу. Через один тиждень дозування підвищують до 8 мг один раз на добу, залежно від функції нирок. Дозу можна підвищувати тільки за умови доброї переносимості попередньої більш низької дози.
Пацієнти з порушенням функції нирок
Дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатиніну
Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, що перебувать на гемодіалізі, повинні приймати периндоприл після проведення гемодіалізу.
Пацієнтам з нирковою недостатністю застосовують периндоприл з відповідним дозуванням.
Пацієнти з порушенням функції печінки не потребують коригування дози препарату.

Побочные эффекты
Побічні реакції.
Побічні реакції класифіковані в такі групи відповідно до їхньої частоти: дуже поширені (?1/10), поширені (?1/100, <1> Психічні порушення.
Непоширені: порушення сну й настрою.
З боку нервової системи.
Поширені: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія.
Дуже рідко поширені: затьмарення свідомості.
З боку органа зору.
Поширені: порушення зору.
З боку органа слуху.
Поширені: шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи.
Поширені: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози).
Дуже рідко поширені: внаслідок раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику можуть виникнути аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт.
Повідомлялось також про випадки виникнення васкулітів.
З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння.
Поширені: кашель, диспное.
Непоширені: бронхоспазм.
Дуже рідко поширені: еозинофільна пневмонія, риніт.
З боку шлунково-кишкового тракту.
Поширені: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, розлади травлення, діарея й запор.
Непоширені: сухість у роті.
Дуже рідко поширені: панкреатит. З боку печінки та жовчного міхура.
Дуже рідко поширені: цитолітичний або холестатичний гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Поширені: висипання, свербіж.
Непоширені: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини, гортані, кропив’янка.
Дуже рідко поширені: поліморфна еритема.
З боку скелетно-м’язового апарату, сполучної та кісткової тканин.
Поширені: м'язові судоми.
З боку нирок і сечового міхура.
Непоширені: ниркова недостатність.
Дуже рідко поширені: гостра ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Непоширені: імпотенція.
Загальні порушення.
Поширені: астенія.
Непоширені: підвищення потовиділення.
З боку кров’яної та лімфатичної системи.
Дуже рідко поширені: зниження рівня гемоглобіну й гематокрит, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія й випадки агранулоцитозу і панцитопенії.
Поодинокі повідомлення: у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази спостерігалися поодинокі випадки гемолітичної анемії.
Спостерігалися, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю, реноваскулярною гіпертензією, збільшення рівнів сечовини крові й креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, оборотні після припинення застосування препарату. Підвищення активності ферментів печінки й білірубіну в сироватці крові відмічались як рідко поширені.

Противопоказания
Протипоказання.
· Підвищена чутливість до периндоприлу, будь-якого іншого інгредієнта препарату, а також до інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
· Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
· Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
· Вагітність (особливо другий та третій триместри).
· Дитячий вік.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Діуретики
У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо з втратою солі та/або об’єму рідини, може виникнути надмірне зниження артеріального тиску після початку терапії інгібітором АПФ. Імовірність появи гіпотензивного ефекту може бути знижена шляхом припинення прийому діуретика, збільшенням прийому рідини й солі до початку терапії, призначенням периндоприлу у низьких дозах з пропорційним підвищенням.
Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або сольові замінники, що містять калій
Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій, можуть призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Таким чином, комбінація периндоприлу з вищеперерахованими лікарськими препаратами не рекомендується. Якщо одночасне застосування показане через наявність гіпокаліємії, їх потрібно застосовувати обережно й часто контролювати рівень калію в крові.
Літій
При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та з’являлись ознаки токсичності. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може додатково підвищувати ризик літієвої токсичності при прийманні інгібіторів АПФ. Застосування периндоприлу з літієм не рекомендується, але якщо комбінована терапія є необхідною, слід проводити ретельний контроль рівня літію в сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі > 3 г/добу
Приймання НПЗП, особливо індометацину, може знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, НПЗП й інгібітори АПФ додатково підвищують рівень калію в сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. Такі ефекти є звичайно реверсивними. Рідко може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо в пацієнтів з уже порушеною функцією нирок, таких як пацієнти літнього віку або зневоднені пацієнти.
Антигіпертензивні засоби та вазодилалатори
Одночасне застосування цих лікарських засобів може збільшити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне його застосування з нітрогліцерином або іншими нітратами, або вазодилататорами може спричинити ще більше зниження артеріального тиску.
Протидіабетичні засоби
Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні цукрознижуючі засоби) може спричиняти ефект зниження рівня глюкози в крові з ризиком виникнення гіпоглікемії. Така взаємодія є найвірогіднішою протягом перших тижнів комбінованого лікування, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори
Периндоприл можна застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб в дозах 75-162 мг на добу), тромболітичними засобами і/або бета-блокаторами.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики
Одночасне застосування певних анестетичних лікарських препаратів, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.
Симпатоміметичні засоби
Симпатоміметичні засоби можуть знижувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Золото
При одночасному засосуванні інгібітору АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння лиця, припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).
Естрогени
При одночасному застосуванні можливо зменшення антигіпертензивної дії препарату за рахунок затримки рідини в організмі.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку, разом з інгібіторами АПФ підвищують ризик нейтропенії і/або агранулоцитозу.
Алкоголь, діуретики, антигіпертензивні засоби, трициклічні антидепресанти потенціюють гіпотензивний ефект периндоприлу і підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

Передозировка
Передозування.
Дані про передозування у людей обмежені. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, прискорене серцебиття, запаморочення, хвилювання, кашель. Лікування слід проводити щляхом внутрішньовенного введення фізіологічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у положення лежачи з піднятими ногами. Можна також застосувати ангіотензин II або катехоламіни для внутрішньовенного введення. Видалити периндоприлат із системного кровообігу можна шляхом гемодіалізу. Для усунення брадикардії, що не піддається лікуванню, у разі крайньої потреби розглядають питання щодо імплантації водія ритму. Необхідно постійно контролювати основні показники життєдіяльності, концентрацію електролітів та креатиніну в крові.

Особенности применения
Особливості застосування.
Перед початком та під час застосування препарату необхідно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і калію у плазмі крові.
Стабільна ішемічна хвороба серця
Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом трапляється напад стенокардії великого або помірного ступеня вираженості, слід зробити ретельну оцінку користі/ризику перед продовженням лікування.
Артеріальна гіпотензія
Інгібітори АПФ можуть спричиняти зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко виникає у пацієнтів з неускладненою гіпертензією та ймовірніша у пацієнтів із втратою об’єму рідини, спричиненою терапією діуретиками, застосуванням дієти з обмеженою кількістю солі, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, або з тяжкою ренінзалежною гіпертензією. Симптоматична гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю з асоційованою нирковою недостатністю або без неї. Вона частіше трапляється у пацієнтів з тяжчим ступенем серцевої недостатності, при застосуванні високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональною нирковою недостатністю. Для пацієнтів з високим ризиком симптоматичної гіпотензії початок терапії й корекція доз повинні ретельно контролюватися. Подібних застережних заходів слід вживати при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, коли надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення і за необхідності провести корекцію об’єму шляхом внутрішньовенного введення фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату після нормалізації артеріального тиску після збільшення об’єму крові.
У деяких пацієнтів з гострою серцевою недостатністю, що мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні периндоприлу. Такий ефект передбачається і, звичайно, не є причиною припинення лікування. Якщо гіпотензія стає систематичною, може виникнути необхідність у зниженні дози або припиненні лікування периндоприлом.
Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія
Периндоприл, як і інші інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, необхідно застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Порушення функції нирок
При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну, а потім відповідно до реакції пацієнта на лікування. Необхідно постійно контролювати рівень калію в сироватці крові та величину кліренсу у таких пацієнтів.
У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія після початку терапії інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок. У такій ситуації може виникнути гостра ниркова недостатність, зазвичай зворотна.
У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки під час лікування інгібіторами АПФ збільшуються рівні сечовини крові й креатиніну в сироватці крові, звичайно зворотні після припинення терапії. Це найймовірніше у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також наявна реноваскулярна гіпертензія, підвищується ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід починати під ретельним медичним контролем з низьких доз і з ретельним титруванням доз. Застосування діуретиків є додатковим фактором ризику появи гіпотензії, тому в перші тижні лікування рекомендується відмінити діуретик і провести оцінку функції нирок.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без видимої попередньо існуючої реноваскулярної хвороби можуть збільшитись рівні сечовини крові й креатиніну в сироватці крові, звичайно незначно й тимчасово, особливо коли периндоприл приймається паралельно з діуретиками. Це ймовірніше може виникати у пацієнтів із попередньо існуючим порушенням функції нирок. Може знадобитися зниження дози та/або припинення застосування діуретиків та/або периндоприлу.
Пацієнти, яким проводиться гемодіаліз
У пацієнтів, яким проводився діаліз із високопроточними мембранами, і які одночасно одержували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції. Для таких пацієнтів необхідно розглянути можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу гіпотензивних засобів.
Трансплантація нирок
Відсутній досвід застосування периндоприлу для пацієнтів з недавньою трансплантацією нирки.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк
У пацієнтів, яких лікували інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту, включаючи периндоприл, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, губ, слизових оболонок, язика, глотки та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування периндоприлу необхідно негайно припинити і почати ретельне обстеження до повного зникнення симптомів. У випадках набряку обличчя та губ стан може поліпшитися без лікування, але застосування антигістамінів може полегшити симптоми.
Ангіоневротичний набряк гортані може бути фатальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, у цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії. Вона може включати застосування адреналіну й/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів. Вільна прохідність дихальних шляхів повинна підтримуватися при медичному спостереженні до повного й стійкого зникнення симптомів.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афро-американської раси, ніж у іншої.
Пацієнти з випадками ангіоневротичного набряку, не пов’язаного із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності
Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, трапляються анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу життю. Такі реакції усувалися тимчасовим скасуванням прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації
У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації (наприклад, до осиної або бджолиної отрути), спостерігались анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів ці реакції запобігалися тимчасовим припиненням застосування інгібіторів АПФ, але вони з’являлися знову при помилковому повторному введенні проб.
Печінкова недостатність
Лікування інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту іноді супроводжувалось появою синдрому, який розпочинався як холеостатична жовтяниця з прогресуванням до блискавичного некрозу печінки (іноді) з летальним кінцем. Механізм такого синдрому не з’ясовано. При появі жовтяниці або при значному підвищенні активності ферментів печінки необхідно припинити застосування інгібіторів АПФ та провести медичне спостереження та лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія
Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і за відсутності інших факторів ризику при прийомі інгібіторів АПФ нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід застосовувати з особливою обережністю при лікуванні пацієнтів з колагеновими судинними захворюваннями або пацієнтів, яким проводиться лікування за допомогою імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, а також при комбінації деяких цих факторів ризику, особливо на тлі попередньо існуючого порушення функції нирок. У деяких з цих пацієнтів розвивались тяжкі інфекції, які в певних випадках не реагували на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо для лікування таких пацієнтів застосовувався периндоприл, проводився періодичний контроль кількості лейкоцитів та інструктаж пацієнтів щодо необхідності повідомлень про будь-які ознаки інфекції. Були повідомлення про спорадичне виникнення гемолітичної анемії у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
Расовий фактор
Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афро-американської раси, ніж у іншої. Як повідомлялось для інших інгібіторів АПФ, периндоприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів афро-американської раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.
Кашель
При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з’являється кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, має розглядатися як частина диференціального діагнозу кашлю.
Хірургія/загальна анестезія
У пацієнтів після хірургічної операції та у тих, які отримують гіпотензивні засоби під час анестезії, периндоприл може блокувати формування ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування рекомендується тимчасово припинити за один день до операції. Гіпотензію, яка виникла внаслідок цього механізму, можна лікувати шляхом підвищення об’єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія
У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). За необхідності проведення такого паралельного лікування слід регулярно визначати рівень калію у сироватці крові.
Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді фатальної аритмії.
Пацієнти з цукровим діабетом
У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або застосовують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові під час перших місяців лікування інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лактоза
Таблетки Пренеса містять лактозу. Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
При керуванні автомобілем або роботі з іншими технічними засобами ймовірна поява запаморочення, втоми, порушення зору. За наявності у пацієнта таких станів його здатність керувати автомобілем або працювати з іншими технічними засобами може знизитися.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Периндоприл не слід приймати під час першого триместру вагітності. Коли вагітність планується або підтверджується, якомога швидше необхідно перейти на альтернативне лікування.
Периндоприл протипоказаний під час другого й третього триместрів вагітності. Тривале застосування інгібіторів АПФ під час другого й третього триместрів вагітності може спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардація окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію). Якщо застосування периндоприлу відбулося в другому триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона й черепа ембріона.
Не відомо, чи виділяється периндоприл у грудне молоко. Тому застосування периндоприлу не рекомендується матерям, які годують груддю. За необхідності застосування периндоприлу в період лактації слід припинити годування груддю.
Діти.
Ефективність та безпека застосування препарату у дітей не встановлені, тому периндоприл не рекомендується застосовувати у педіатрії.

Условия и сроки хранения
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Условия отпуска
Умови відпуску:
за рецептом

Упаковка
Упаковка.
Таблетки № 30 (10х3), № 60 (10х6), № 90 (10х9) у блістерах та в картонній коробці.

Производитель и его адрес
Виробник, країна:
КРКА, д.д., Ново место, Словенія